Розмовляти з собою – норма чи психічне відхилення

Діалог людини з самою собою завжди насторожує оточуючих. Така поведінка далеко не завжди має бути приводом для занепокоєння. Однак є певні ознаки, які говорять про те, що потрібна допомога психіатра.

Коли просто здають нерви

Психологи кажуть, що у більшості випадків розмовляти з собою – це нормально. Так роблять майже всі. Просто хтось обмежується тим, що дорікає собі («Ну я балда – як міг так накосячити?») або про щось запитує («Ну, де ж ці документи – нещодавно лежали тут!»). А в когось це тривалі монологи. 

Причини такої поведінки можуть бути різними.

Наслідування чужої моделі поведінки. Дитина бачить, як у момент невдоволення дорослі починають щось бурчати собі під ніс. І потім в момент роздратування робить так само.

Захисна реакція організму. Часто розмовляти, звертаючись «в нікуди», людина починає в момент емоційного виснаження або втоми – після важкого і насиченого робочого дня, великої кількості соціальних контактів. Щоб заспокоїтися, вона виплескує емоції. У такому разі бажано відпочити, щоб гармонізувати свій стан.

Закривання гештальту. Коли людина не має можливості виговоритися під час сварки або конфлікту (не кожен ризикне вступити в суперечку з шефом, наприклад), вона постійно прокручує в голові минулі події і думає, як потрібно було відповісти у тій чи іншій ситуації. Тобто моделює діалог і проговорює його вголос. Друг чи кохана людина, які вміють слухати, допоможуть «розрядитися». Або кваліфікований психотерапевт.

Репетиція. Може бути й навпаки – людина готується до розмови з кимось (збирається просити підвищення зарплатні, висловити претензію гамірним сусідам тощо) і проводить репетицію.

Коли розмова із самим собою – це хвороба

Одна справа, коли потрібно виговоритися, і людина робить це наодинці з собою. Зовсім інша, коли розмови відбуваються у присутності сторонніх – особа не звертає ні на кого увагу, знаходиться на своїй хвилі.

Такі люди зазвичай чують голоси і вступають з ними в діалог. Голоси можуть коментувати її дії, критикувати, підказувати, що слід  робити. Як правило, нічого хорошого не радять. Під  їхнім впливом чиняться злочини, самогубства, каліцтва.

Залізти в голову до людини і зрозуміти, що там діється, неможливо. Але по її поведінці можна зробити висновки про наявність психічних розладів. Як привило, такі особи задумливі, довго приймають рішення (вони повинні звернутися до внутрішнього голосу за порадою). Можуть не відразу реагувати, коли до них звертаються.

У таких ситуаціях без допомоги психіатра не обійтися.