Від музики до кіно: як Дарія Волкова знайшла свій голос в акторстві

Дарія Волкова — українська акторка, яку глядачі знають за ролями у стрічках “Пес Альф”, “Розтин покаже-3”, “Дитячий охоронець”, “Моє кіно”, “Парочка слідчих”, “Лікарка Ковальчук-3” та інших. У цьому інтерв’ю вона щиро ділиться своєю історією переходу від музики до акторства, розповідає про власні методи роботи над ролями, про виклики, що постали перед митцями під час війни, і про те, що сьогодні означає бути українською акторкою.

1.  Як ви почали свій шлях в акторстві? Які події чи люди стали для вас натхненням на початку?
Певний час акторство в моєму житті існувало, але на другому плані, бо на першому — була музика і вокал. Пам’ятаю, коли я вчилась в естрадно-цирковій академії, у нас була майстерність як додатковий предмет, і на мені та ще кількох моїх однокурсницях трималися всі наші акторські покази. Нам дуже подобалося щось ставити, грати. Приблизно в той час я почула про кастинги в базу Film.ua, і мене запросили на мої перші епізоди в серіали. Я розуміла, що мені це цікаво, але якось не ставилась до цього серйозно. Проте так якраз співпало, що у мене був переломний період у музиці, якою я займалась з 5 років, і паралельно все більше захоплювалась акторством.
Тож я пішла додатково навчатись саме акторству — і зрештою так затягнуло, що музика залишилась більше для душі, а акторство стало основною діяльністю.

2. Яка роль та чому саме вона у кар’єрі стала для вас найбільш знаковою?
Думаю, дійсно знакова ще точно попереду. Зараз до кожної ролі ставлюсь з цікавістю і вдячністю, бо з кожною відкриваю щось нове — для себе і в собі.

3. Як ви готуєтеся до нових ролей та образів? Можливо, є особливі методи або ритуали перед виходом на майданчик? Та чи забобонна ви людина?
Дуже люблю момент отримання нового сценарію. Готуюсь, як до важливої зустрічі. (посміхається)
Створюю собі комфортні й затишні умови та починаю розбирати те, що вже написано в сценарії, а далі вигадую і розписую всі інші моменти життя цього персонажа.
Шукаю «саундтрек» персонажа, уявляю, як вона одягається, що для неї важливо, шукаю щось своє — чим ми схожі, у чому різні, шукаю певні асоціації з персонажем і метафори. Загалом процес завжди різний, цікавий, об’ємний — і добре, коли на нього є достатньо часу.
Я не забобонна саме в плані певних ритуалів, тому вся моя рутина перед зйомками стосується «включення» тіла, голосу, аби і о 7–8 ранку, коли часто починається знімальна зміна, бути в енергії і в тонусі.

4. Які жанри чи типи ролей вам найбільше цікаві? Чи є мрія зіграти у певному фільмі чи серіалі?
Дуже хочу зіграти в мюзиклі, аби поєднати дві великі частини мого життя — музику й акторство. Дуже люблю фільм «Ла-Ла Ленд» — він уже знятий, і Емма Стоун прекрасно втілила героїню, але я залюбки хотіла б створити щось у такому напрямі.
А загалом планів і мрій багато, але поговоримо вже про них після втілення. (здається, я все ж трохи забобонна) (посміхається)

5. Як війна в Україні вплинула на вашу творчість та особисте життя? Змінилися ваші пріоритети та погляди після 2022 року?
Я вже якось говорила про те, що для мене довоєнна реальність — вже надто далеко і забулась. Тим паче, початок війни якраз припав на моє, так скажемо, дорослішання — перехід від юного й безтурботного віку до більш свідомого й дорослого. Я дуже активно почала займатись кар’єрою якраз паралельно з війною. Думаю, це і є вплив, бо як ніколи усвідомлюєш, що в тебе є сьогодні і зараз, і треба діяти та втілювати всі свої найсміливіші мрії й бажання. Наш час сьогодні коштує надто дорого, щоб витрачати його задарма.

6. Що для вас означає бути українською акторкою в цей час? Як ви бачите роль культури та мистецтва в сучасному суспільстві?

Культура і мистецтво — це наше ДНК, і це те, що завжди намагалися знищити й у нас забрати. Тому бути людиною, яка дотична до цього, а тим паче сьогодні, в умовах війни, — це відповідально, передусім. Фактично ми сьогодні пишемо і формуємо нову сторінку української культури, нарешті відокремлену від російської експансії. І в кіновиробництві періоду незалежної України це особливо відчутно.

Ми нарешті можемо говорити своїм голосом, і хочеться, аби цей голос звучав вільно, потужно, з глибокими сенсами і далеко за межами кордонів України. У нас багато талановитих людей; останнім часом з’являється все більше прекрасного українського кіно. Захоплююся, надихаюся і дуже вірю в наше мистецьке майбутнє.

7. Які українські митці чи діячі надихають вас наразі? Можливо, є приклади, які ви вважаєте важливими для розвитку української кіноіндустрії?

Мене надихають усі, хто залишився в Україні і, попри все, продовжують творити. Ті місяці після початку повномасштабного вторгнення — навіть думки про кіно, театр чи будь-яку творчу справу здавалися чимось далеким і майже неважливим. І здавалося, що ми вже ніколи до цього більше не повернемося.

Потім — я памʼятаю, як зі сльозами на очах читала пости у фейсбуці про те, що хтось запускає короткий метр, хтось знімає документалку, хтось пише пʼєсу. Наші люди — як Фенікси: під звуки тривоги, без світла, без належного фінансування — робили і продовжують робити те, що люблять і вміють. Це і є натхнення.

8. Що є вирішальним саме для вас перед тим, як запишете проби: імʼя режисера, ідея кінопроєкту чи що саме?

Відверто, в тих умовах, що ми маємо, не дуже є можливість перебирати проєктами. Я з великою вдячністю ставлюся до всіх пропозицій, які надходять, шукаю в кожній те, що мені буде цікаво зробити і що я зможу від себе привнести.

Але буває, звісно, що доводиться відмовляти, якщо проєкт або роль геть мені не відгукується.

9. Що для вас найважливіше в роботі над роллю: глибоке розуміння персонажа чи емоційний зв’язок з командою?

Ну, це трохи різні речі, тому не можна виокремити, що важливіше. Розуміння персонажа і робота над роллю — це більше моя зона відповідальності, але створення кіно — робота колективна, тому для мене дуже важливо, коли з командою, партнерами, режисером ми на одній хвилі. Я щиро вважаю, що творчість має народжуватися в правильній, позитивній енергії, в атмосфері комфорту і любові.

Ну і загалом я дуже чутливо сприймаю настрої навколо — це на мене доволі сильно впливає.

10. Чи бувало таке, що ви настільки вжилися в свого персонажа, що його поведінка спіткала вас і у звичайному житті?

Я думаю, що ти з кожним персонажем наче «розширюєшся», отримуєш нове бачення, досвід, якісь прояви емоцій, які тобі як людині не завжди властиві. І це все вже лишається з тобою. І, звісно, ти можеш до цього звертатися в певні життєві моменти або при підготовці до інших ролей.

Коли я навчалася, то нас завжди вчили і завжди підкреслювали важливість «відокремлення» себе і персонажа. Але все ж ці «розширення» по собі щось лишають: якийсь жест, інтонацію або, наприклад, розуміння людини, яку раніше було важко прийняти. І це теж частина професії — дуже тонка і цінна.

11. Що б ви побажали молодим акторам та акторкам, які тільки починають свій шлях? Які поради ви могли б дати тим, хто прагне стати частиною українського театрального та кінематографічного середовища?

Бути собою, бути особистістю, наповнювати себе, дивитися, читати, спостерігати, відчувати, розуміти себе, вірити в себе і ще — оточити себе тими, хто вірить у вас.

І те, з чим особисто я зіштовхувалася і все ще продовжую: ця професія вимагає міцної психіки і міцних внутрішніх опор. Треба шукати баланс між чутливістю, яка необхідна для творчості, і витривалістю, вміти чекати і ще — працювати чесно і з задоволенням від процесу.